В умовах погіршення фінансово-економічного становища в країні, постало питання збереження майна суб’єктів господарювання від можливості задоволення вимог податкових органів та кредиторів за рахунок такого майна. Із прийняттям Податкового кодексу України додаткового регулювання зазнала процедура переходу майна в податкову заставу. Вважаємо, що із прийняттям Податкового кодексу України було знищено відмінності понять застава та податкова застава. Хоча кодексом і передбачено положення, що податкова застава не потребує додаткового оформлення, проте це не відповідає дійсності, про що буде сказано далі.
Юристи компанії «Сотер» завжди намагаються знайти нові шляхи аби захистити ваш бізнес від втрат та збитків. В результаті, пропонуємо вам один із варіантів захисту майна суб’єктів господарювання шляхом застосування положень законодавства про заставу.
Перш за все варто провести невеликий лікбез по заставі, яка формі забезпечення виконання зобов’язань.
Визначення поняття застави міститься в ст. 572 Цивільного кодексу України, так, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ст. 14.1.155. Податкового кодексу України під податковою заставою розуміється спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Фактично, розбіжність між заставою в розумінні цивільного законодавства та податкового полягає лише в суб’єктному складі, тобто в особі заставодержателя.
Для виникнення права застави необхідно, перш за все, існування основного зобов’язання. Основне зобов’язання в більшості випадків проявляється в договорі, в податковій заставі це обов’язок сплатити заборгованість по податкам та зборам. Який саме договір може бути основним зобов’язанням, це вже вирішувати самому суб’єкту господарювання.
Краще всього, коли такий договір відповідає основним видам діяльності суб’єкта господарювання. Скажімо, якщо підприємство здійснює діяльність з виробництва металевих труб, то і договір повинен також стосуватися такої діяльності.
Сам по собі договір є фіктивним, оскільки жодна зі сторін не має на меті виконання такого договору. Варто також щоб відповідний договір не підпадав під ознаки недійсності визначених Податковим кодексом України, це тільки викличе зайві питання зі сторони податкових органів.
Упустимо питання стосовно основного договору та його дійсності, задля економії часу. Відповідне питання завжди можна з’ясувати проконсультувавшись з юристами.
Перейдемо до суті самого способу. В Схемі 1 наведено механізм задоволення вимог податкових органів та кредиторів без передачі певного майна в заставі конкретному Підприємству Б. В такому випадку всі кредитори мають можливість задовольнити свої вимоги за рахунок будь-якого майна Підприємства А (тобто вашого підприємства). Перевагу одержують лише податкові органи, оскільки вони можуть ввести податкову заставу, ще до моменту звернення інших кредиторів до державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Відповідний закон допускає випадки, коли вимоги інших кредиторів може бути задоволено за рахунок заставленого майна. Так, відповідно до ч. 3 ст. 54 ЗУ «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: а) виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; б) якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Таким чином, при укладанні основного договору необхідно враховувати ці положення.
В запропонованій нами Схемі 2майно, яке передано в заставу фактично вилучається в майна, на яке можуть звернути стягнення податкові органи та кредитори.
Варто зазначити, що відповідна модель також може бути реалізована в процедурі відновлення платоспроможності підприємства або визнання його банкрутом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 ЗУ № «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
Схема 2 розкриває модель, відповідно до якої майно Підприємства А, що передане в заставу Підприємству Б стає недоступним для податкових органів та решти кредиторів.
Для реалізації відповідного способу захисту майна нам необхідно два підприємства, або підприємство та фізична особа. Перше підприємство (Підприємство А), як ви вже зрозумілі, це підприємство, майно якого варто захистити. Інше підприємство (Підприємство Б) чи фізична особа – це фідуціарна особа, тобто суб’єкт, якому ми цілком довіряємо. Бажано щоб такий суб’єкт був нам повністю підконтрольний або, краще, належав. Підприємство Б не повинно мати юридичну залежність від Підприємства А, мається на увазі корпоративну залежність.
Перш за все необхідно укласти із таким суб’єктом основний договір та обрати в якості способу забезпечення виконання зобов’язання заставу.
Схема 1. Черговість задоволення вимог без передачі конкретного майна в заставу.
Схема 2. Черговість задоволення вимог у випадку передачі майна в заставу.
Яка повинна бути застава, які її умови (предмет, ціна, строки та ін.) покладається на розсуд суб’єкту господарювання. Відповідний договір повинен бути укладений у встановленій законодавством формі та бути зареєстрованим. Це буде становити гарантію дійсності даного договору та захисту майна. Виконання цих вимог є завершальною стадією захисту майна від стягнень кредиторів. В жодному випадку таке майно не буде включатися виконавцем для задоволень вимог таких кредиторів.
Зупинимося більш конкретно на захисті відповідного майна від звернень стягнень податкових органів та від податкової застави.
Відповідно до ст. 87.3.1. Податкового кодексу України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.
Таким чином, окрім існування самого договору застави (іпотеки) нам необхідно щоб було дотримано вимоги стосовно форми такого договору та його державної реєстрації.
Відповідно до п. 2 порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 830 (надалі Постанова №830) Державний реєстр обтяжень рухомого майна - єдина комп'ютерна база даних про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження. Реєстраторами можуть бути певні уповноважені суб’єкти, як приклад нотаріуси та державне підприємство "Інформаційний центр".
Аналогічна процедура визначена також стосовно нерухомого майна, яка передано в іпотеку. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. Порядок реєстрації обмежень та обтяжень визначено ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Податковий кодекс України некоректно визначає, що податкова застава не потребує додаткового оформлення.
Відповідно до ст. 89.8. Податкового кодексу України орган державної податкової служби зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Відповідно до п. 3.2. порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 24.12.2010 № 1043 така реєстрація здійснюється відповідно до Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 N 830, та Інструкції про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.07.2004 N 73/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.07.2004 за N 942/9541.
Хоча Податковий кодекс України визначає, що до складу майна, яке передається в податкову заставу переходить будь-яке ліквідне майно, натомість наказом №1043 зазначено порядок реєстрації застави на рухоме майно. На нашу думку, у випадку спроб податкових органів накласти податкову заставу на нерухоме майно, це може стати перепоною.
Таким чином, порядок реєстрації застави (тобто обмежень та обтяжень) є загальним як для податкових органів так і для інших суб’єктів.
Важливим питанням в відносинах застави є так званий «пріоритет застав».
Відповідно до ч. 3. ст. 18 ЗУ «Про застави» вимоги заставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів.
Стосовно реєстрації застави (іпотеки) нерухомого майна регулювання дещо детальніше.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку» зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Положення ч. 1 ст. 8 У «Про іпотеки» забороняють передачу в іпотеку певного майна за відсутності згоди осіб, які вже мають права іпотекодержателя, тобто з яким вже укладено договори іпотек.
У разі звернення стягнення на предмет іпотеки, наступним іпотекодержателем (наприклад податковими органами) попередній іпотекодержатель також має право звернути стягнення на предмет іпотеки, навіть якщо строк виконання основного зобов'язання перед попереднім іпотекодержателем ще не настав. Це означає, що якщо податкові органи порушать процедуру звернення стягнення на певне майно на підставі податкової застави, попередній іпотеко держатель з моменту таких дій може починати процедуру звернення стягнення на майно, яке було йому передане в іпотеку.
В підтвердження відповідної позиції можна навести положення ст. 90.1. Податкового кодексу України, ким визначено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.
Нормативне регулювання:
- Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI ;
- Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV;
- ЗУ «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII;
- ЗУ «Про іпотеку» 5 червня 2003 року № 898-IV;
- ЗУ «Про виконавче провадження» 21 квітня 1999 року № 606-XIV;
- ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» 14 травня 1992 року № 2343-XII;
- ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV;
- Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна» від 5 липня 2004 р. № 830;
- Наказ ДПА України «Про затвердження Порядку застосування податкової застави органами державної податкової служби» №1043 від 24.12.2010 року.
