Припинення зобов’язання завершує розвиток зобов’язального правовідношення і є кінцевою стадією його існування. Разом з припиненням зобов’язання припиняється і юридичний зв'язок між сторонами. Однак, припинення не відбувається саме по собі, для цього необхідні певні юридичні факти - підстави припинення зобов’язання. Зазвичай зобов’язання припиняється виконанням належним чином, на що й була спрямована його кінцева мета. Однак частими є випадки, коли з різних причин це стає неможливим. Тоді й постає питання, яким чином досягти бажаної мети з мінімальними ризиками і втратами як кредитора, так і боржника.
У такому випадку суб’єкти зобов’язання, реалізуючи принцип свободи договору і принцип юридичної рівності, можуть за взаємною згодою припинити зобов’язання переданням відступного, яке заслуговує підвищеної уваги з поміж інших підстав припинення зобов’язання, оскільки викликає найбільш складні правові проблеми, пов’язані з тим, що дана підстава з’явилась в цивільному законодавстві України лише з прийняттям Цивільного кодексу України 2003 року (далі – ЦК України) і є мало дослідженою в юридичній науці.
Поряд з цим, відступне є одним з найбільш дієвих (крім, зрозуміло, виконання) способів припинення зобов'язальних відносин сторін в умовах формування розвинутого і стабільного ринкового обороту в нашій країні. Відповідний економічний і правовий результат у випадку використання відступного досягається при значній економії матеріальних ресурсів і процесуальних коштів. Більш того, грамотне і своєчасне використання цього інституту в конкретних правовідносинах може сприяти забезпеченню більшої стабільності цивільного обороту в цілому.
Практики зобов'язально-правових відносин по використанню відступного в розумінні ст. 600 ЦК України в нашій країні ще не склалося, проте хочеться сподіватись, що такий стан речей зміниться у найближчому майбутньому. Натомість досить частими є випадки, коли при укладенні договору про передання відступного фактично розумілося відшкодування збитків чи новація. Першочерговою є необхідність вироблення правильної практики застосування ст. 600 ЦК України.
Системний аналіз ст. 600 ЦК України у її взаємозв’язку з іншими нормами дозволяє розглядати передання відступного як правомірні юридичні дії, спрямовані на припинення цивільних прав та обов’язків сторін у зобов’язальному правовідношенні.
Ст. 600 ЦК України закріплено, що сторонами встановлюються розмір, строк і порядок передання відступного. Для повної розуміння передання відступного проаналізуємо кожну з цих умов договору.
У відповідності до ст. 600 ЦК України у договорі про відступне повинно бути передбачено розмір грошей, майна та іншого, що передається боржником кредиторові; строки й порядок такої передачі. Але ця стаття ЦК України не передбачає, що розміри відступного й основного договірного зобов’язання повинні співпадати. Розмір грошей, майна та ін. (тобто відступного) повинен співвідноситися в кількісному розумінні з розміром зобов’язання за основним договором і може бути не набагато більшим (чи меншим) від останнього. Якщо розмір відступного буде значно зменшеним у кількісному розумінні, ніж розмір основного договірного зобов’язання, тоді окрім відступного буде наявне така підстава припинення цивільно-правового договору, як прощення боргу.
У тих випадках, коли вартість відступного менша боргу за основним зобов’язанням, воно припиняється у повному обсязі чи в частині в залежності від волі сторін, вираженої в договорі про передання відступного. Якщо ж сторони в договорі про передання відступного не вказали, припиняється зобов’язання повністю чи частково, і суд не може встановити волю сторін шляхом використання способів, встановлених ст. 213 ЦК України, то у випадку, коли вартість відступного менша за сума боргу, необхідно виходити з того, що зобов’язання припинилось повністю.
Таким чином особливістю відступного як підстави припинення зобов’язання є те, що розмір відступного не обов’язково має бути еквівалентним розміру предмета виконання за основним зобов’язанням, тобто може його перевищувати або бути меншим від нього.
Іншою особливістю відступного є можливість сторін встановлювати порядок його передання у договорі. Перш за все, треба зазначити, що враховуючи елементи належного виконання договірного зобов’язання, вважаємо, що більш правильним було б закріпити в ст. 600 ЦК України категорію «спосіб» виконання як характер (порядок, процедура, послідовність) дій, які повинні бути вчинені боржником для виконання зобов’язання.
Статтею 600 ЦК України не передбачено, що боржник за домовленістю з кредитором може передати відступне за невиконання зобов’язання за основним договором у повному обсязі. На практиці може відбуватися часткове виконання основного договірного зобов’язання, якщо це було передбачено договором, актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 529 ЦК України), а щодо іншої частини зобов’язання – здійснюватися передача відступного.
Що ж стосується строків передання відступного, то використовуючи думки вчених щодо строків здійснення заміни виконання, можна прийти до висновків, що така можливість не обмежується моментом закінчення строків виконання зобов’язання, і уклавши договір про передання відступного, сторони могли попередити настання санкцій, пов’язаних з невиконанням зобов’язання. Так, Ф.І. Гавзе вказував, що заміна виконання «можлива лише за згодою обох сторін, вираженої при настанні строків виконання»[1]. В свою чергу В.С. Толстой зазначав, що заміна за згодою сторін можлива як «до спливу строків виконання зобов’язання, так і після настання такого строку, коли зобов’язання буде вважатись таким, що порушене[2]. Щодо можливості укладення договору про заміну виконання одночасно з узгодженням умов основного зобов’язання треба відзначити, що така домовленість розглядалась в якості елемента альтернативного зобов’язання, а не в якості договору про заміну виконання[3]. Такої позиції дотримується і судова практика. Так, постановою ВАС РФ №5246/97 від 09 грудня 1997 року договір про передання відступного, підписаний одночасно з основним зобов’язанням, було визнано нікчемним[4].
Таким чином, договір про передання відступного можна вважати допустимим в будь-який момент часу після того як основне зобов’язання вступило в силу і одна із сторін набула права вимагати виконання, а інша вже була зобов’язана таке виконання надати.
Не можна погодитись з висловленою точкою зору О.Ю. Шилохвоста у своїй монографії про те, що в момент заяви однієї із сторін про відступлення від договору інша сторона набуває права вимоги передання їй відступного. Оскільки, на нашу думку, при використанні боржником свого права на відмову від виконання договору інша сторона набуває обов’язок прийняти відступне.
Т.В. Боднар вважає, що предмет відступного передається кредитору до виконання основного зобов’язання і звільняє боржника від його виконання. У тому разі, якщо відступне передається після того як зобов’язання порушене, то це вже будуть або збитки, або неустойка. Тому, на її думку, вказівка ст. 600 ЦК України на те, що строк та порядок передання відступного встановлюються сторонами, повинна тлумачитись з урахуванням наступних застережень:
1) строк передання відступного може бути встановлено тільки до настання строку виконання основного зобов’язання;
2) порядок передання відступного не може включати у будь-якій формі дії боржника щодо передання всього або частини відступного після настання строку виконання основного зобов’язання[5]. З цього приводу судова практика є неоднозначною. Так, рішенням господарського суду Івано-Франківської області було визнано укладеним з дня набрання законної сили договору про передачу відступного - нерухомого майна, у той час як строк виконання основного зобов’язання вже минув[6].
Заслуговує на увагу і доля додаткових до основного зобов’язань. Сторона, яка отримала відступне, не може в майбутньому вимагати сплати неустойки чи відшкодування понесених збитків. Як неустойка, так і збитки підлягали сплаті лише при винному порушенні зобов’язання. У випадку, коли мав місце договір про передання відступного, не можна говорити про наявність вини сторони, яка передала відступне. Вона діє правомірно, у відповідності до попередньої домовленості. Відступне покликане полегшити сторонам припинення зобов’язання, а зовсім не винагородження за збитки, спричинені таким припиненням.
Виходячи зі змісту ст. 600 ЦК України, якщо інше не встановлено договором про передання відступного, можна також припустити, що з переданням відступного припиняються всі зобов’язання по договору, включаючи і зобов’язання по сплаті неустойки.
Що ж стосується наслідків передання відступного, то зі змісту ст. 600 ЦК України видно, що договір про передання відступного не припиняє зобов’язання. Договір не створює нового обов’язку для боржника, і, відповідно, не породжує право вимоги кредитора надати відступне. При невиконанні договору про передання відступного у визначений сторонами строк кредитор вправі вимагати виконання основного зобов’язання і застосування по відношенню до боржника заходів відповідальності у зв’язку з його невиконанням. Неоднозначно вирішується дана проблема у судовій практиці. Так, позивач запропонував ВАТ «Завод «Кристал», у випадку несплати боргу у розмірі 60000,00 грн. у встановлений сторонами строк, припинити вказане зобов’язання у спосіб, передбачений ст. 600 ЦК України, а саме шляхом передання в якості відступного у власність кредитора бази відпочинку. Відповідач із запропонованими умовами погодився, але свої зобов’язання не виконав. Позивач звернувся до господарського суду з позовом до ВАТ «Завод «Кристал», в якому просив визнати за ним право власності на базу відпочинку «Кристал» в рахунок припинення зобов’язань в розмірі 60000,00 грн. в якості відступного та нарахованих 3 % річних від вказаної суми заборгованості.
Позов було задоволено[7].
З обгрунтованістю і законністю даного рішення навряд чи можна погодитись. По-перше, даний позов не підлягає задоволенню. По-друге, вимоги позивача повинні були ґрунтуватись на задоволенні грошового зобов’язання.
Вирішення питання чи є передання відступного правом чи обов’язком боржника дозволить уникнути непорозумінь в судовій практиці, а саме: чи може кредитор пред’явити вимогу по стягненню боргу за зобов’язанням, передбаченим договором про передання відступного після спливу строку його виконання. Як вже було з’ясовано в попередньому розділі даної роботи, при укладенні договору про передання відступного у боржника виникає додаткове право на припинення основного зобов’язання іншим ніж виконання способом, яким боржник може скористатись, або приступити до виконання основного зобов’язання. В свою чергу у кредитора не виникає жодного права вимоги, що прямо випливає із слідування принципу належного виконання та виконання зобов’язання в натурі.
На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що стягнення заборгованості, застосування штрафних санкцій повинно здійснюватись в порядку виконавчого провадження по основному зобов’язанню, в погашення якого обумовлювалась можливість надання іншого виконання.
У випадку укладення договору про передання відступного кредитор не вправі вимагати виконання основного зобов’язання до спливу встановлених сторонами строків передання відступного. Таким чином, уклавши договір про передання відступного, кредитор фактично надає боржнику відстрочку у виконанні основного зобов’язання. Враховуючи викладене, кредитор не має права до спливу встановленого строку передання відступного вимагати виконання по основному зобов’язанню.
Враховуючи викладені вище міркування, приходимо до думки, що зобов’язання припиняється з моменту передання відступного взамін виконання, а не з моменту досягнення сторонами домовленості про передання відступного. Договір про передання відступного породжує право боржника на заміну виконання і обов’язок кредитора прийняти відступне. Якщо вважати, що сам договір про передання відступного припиняє первісне зобов’язання, то може мати місце ситуація, коли даний договір, припинивши первісне зобов’язання, породжує нове - з іншим предметом. Наприклад, замість повернення суми кредиту сторони домовились про обов’язок боржника в якості відступного передати протягом 20 днів автомобіль. Якщо прийняти таку точку зору на природу відступного, то з моменту досягнення згоди грошове зобов’язання припиняється, а виникає нове – щодо передачі автомобіля. Очевидно, що при такому трактуванні ніякої різниці між новацією і відступним немає. Було б дивним вважати, що законодавець під двома різними підставами припинення зобов’язання розуміє, по суті, одне й те саме правове явище (заміну предмета виконання).
Необхідно також враховувати і наступний факт. Як правило, коли сторони домовляються про відступне, кредитор погоджується прийняти запропонований боржником предмет, але стовідсоткової гарантії того, що у боржник його передасть, у кредитора немає. Він просто іде назустріч боржнику, і, можна сказати, дає йому можливість в пільговому порядку погасити борг. Але той факт, чи скористається боржник наданим йому правом, чи ні, не може впливати на наявність первісного зобов’язання. Так, якщо боржник не передасть відступне, то уявляється безглуздим відмовити кредитору в праві стягнути предмет первісного зобов’язання. В іншому випадку ми б заохочували недобросовісних боржників, котрі, умовивши кредитора укласти договір про передання відступного, а згодом порушивши і цю домовленість, по суті, недобросовісними діями, але цілком законно, зменшили б той об’єм виконання, який кредитор міг би стягнути в судовому порядку.
Список використаних джерел:
[1] Гавзе Ф.И. Обязательственное право: (общин положення). Минск. 1968. С. 59.
[2] Толстой В.С. с. 50-51.
[3] Гавзе Ф.И. Обязательственное право: (общин положення). Минск. 1968. С. 59.
[4] Постановление ВАС РФ №5246/97 от 09 декабря 1997 г. // www.pda.arbitr.ru
[5] Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. – К.: Юстиніан, 2007. – С. 258.
[6] Рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 19/155 від 17 липня 2007 року // www.reyestr.court.gov.ua
[7] Рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 9/336,07 від 06 червня 2007 року // www.reyestr.court.gov.ua
