вул. Олександра Довженка,
буд. 2
, оф. 41, м. Київ, 03057
Україна
+380 (44) 456-08-22

Нова ера у відносинах платника податків з податковими органами в адміністративному суді



У справах про оскарження дій податкових органів суди в більшості випадків ставали на бік платників податків, оскільки здебільшого позиція податківців у намірах визнати такий правочин недійсним не має будь-якого вагомого обґрунтування і гідної аргументаціях, а будується виключно на припущеннях.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.11р. №742/11/13-11 запропоновано (започатковано!) алгоритм дій місцевих та адміністративних судів під час здійснення правосуддя у спорах з податковими органами з питань підтвердження господарських операцій первинними документами та встановлення реальності (фіктивності) правочинів.

Згідно з позицією ВАСУ будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У той же час єдині законодавчі вимоги для оформлення документа встановлені ч. 2 ст. 9 Закону про бухоблік і стосуються його змісту та реквізитів. Натомість ВАСУ, нехтуючи вичерпним переліком вимог, які встановлені Законом про бухоблік до первинних документів, самостійно вводить вимогу про обов’язкове дотримання додаткових вимог для того, щоб документ мав статус первинного. Натомість ВАСУ посилається на визначення поняття «господарська операція», що міститься в Законі про бухоблік і застосовується виключно для цілей цього Закону і не підходить для застосування на всі випадки життя.

Таким чином, правило «першої події» ВАСУ відверто проігнорував, і тепер, керуючись положеннями Листа,в частині податкового кредиту, про нього можна забути.

Відтепер з позиції ВАСУ витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

ВАСУ звертає особливу увагу на необхідність дослідження судами обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Адже визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Окремої уваги заслуговує думка ВАСУ щодо неможливості застосування в податкових відносинах ст. 204 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину.

У цьому ж Листі, але дещо нижче по тексту, ВАСУ допускає поширення на податкові відносини положень ст. 228 того ж Кодексу про право податкових органів звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та стягнення в дохід держави коштів, отриманих сторонами за оскаржуваним правочином. При цьому ВАСУ не робить жодних роз’яснень з приводу такого подвійного застосування норм цивільного законодавства.

Далі ВАСУ зазначає, що встановлення факту недійсності (нікчемності) правочину для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань взагалі не є обов’язковим. Так далеко не заходила навіть податкова!

Ще одне нововведення – ВАСУ вважає, що для висновків про наявність або відсутність порушення податкового законодавства в обов’язковому порядку потрібно вивчати, які заходи платник податків прийняв для виявлення дефектів у правовому статусі його контрагентів. У той час як чинне законодавство не містить норми, яка б зобов’язала суб’єкта господарювання перевіряти своїх контрагентів на предмет наявності таких дефектів.

Підсумовуючи, ВАСУ відтепер цілком на боці податківців. На думку ВАСУ, податкові наслідки можуть мати лише ті правочини, які реально вчинені. Наявність укладеного договору не свідчить про реальність здійснення господарської операції. Більше того, навіть сплата коштів не є тому достатнім доказом.

Своїм Листом ВАСУ фактично орієнтує суди ставити під сумнів кожну дію платника податків, що суперечить принципам права, закріплених Конституцією та законами України, у тому числі пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ.


Догори