вул. Олександра Довженка,
буд. 2
, оф. 41, м. Київ, 03057
Україна
+380 (44) 456-08-22

Право на отримання відпускних при відмові від відпустки



Відповідно до ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпП України) щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.


Таким чином, працівник має право на отримання відпустки лише з наступного дня за днем, коли від відпрацював один календарний рік.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КЗпП України  щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки.

Такий конкретний період, у відповідності із ч. 5 ст. 79 КЗпП України, надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Другою підставою для перенесення відпустки є порушення строку виплати відпускних, тобто виплата відпускних пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Інші випадки перенесення відпустки за ініціативою робітника не передбачено.

Отже, у випадку перенесення відпустки за заявою працівника, останній продовжує працювати та отримувати заробітну плату згідно штатного розпису. Так звані, відпускні такому працівнику не виплачуються.

Право на компенсацію відпустки грошима, відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про відпустки», забороняється. Це є порушенням державних гарантій на відпустку наданих працівникам. Проте, Законом України «Про відпустки» встановлено окремі винятки з цього правила.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» компенсація може виплачуватися виключно у випадку:

1.    Звільнення працівника, якщо він не отримував відпустку – в такому випадку грошова компенсація виплачується за всі невикористані відпустки;
2.    За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні – це стосується працівників, в яких обов’язкова щорічна відпустка становить строк більший ніж 24 дні.

Відпускні, за своєю правовою природою є заробітною платою. Відмінність полягає лише в тому, що заробітна плата виплачується в два етапи: до 22 та до 7 числа місяця, а відпускні виплачуються не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про відпустки»).

Відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Це дозволяє дійти висновку, що у випадку отримання відпускних та заробітної плати, особа фактично отримає дві заробітні плати, що є неможливим згідно штатного розпису.

Якщо особа, відмовляється від відпустки та просить дозволити продовжувати працювати, роботодавець не вправі їй відмовити, оскільки це не заборонено законодавством. При цьому відпускні такому працівнику не будуть виплачуватися.

Проблема полягає в тому, що в подальшому такий працівник при звільненні може вимагати компенсації за невикористану відпустку. Це призводить до того, до особа може отримати заробітну плату два рази.
 


Догори