За класичного нормативіського розуміння права правопорушення розглядається як діяння, яке порушує норму права [6, с. 517]. При цьому може відбуватися нівелювання інтересів окремих осіб чи групи осіб, інтерес якої не закріплений в праві.
Серед науковців неодноразово можна зустріти посилання на порушення суспільного інтересу як підставу для кваліфікації окремих діянь як правопорушення [5, с. 240]. Порушення інтересу розглядається не лише як юридичний факт, який ставить під загрозу стан правореалізації в державі, відповідне явище також є небезпечним для устоїв суспільства [2, с. 128].
Юридична відповідальність залежить від того, що законодавець вміщує в поняття протиправність. В залежності від підходу до розуміння права протиправність в екологічному правопорушенні можна розглядати в декількох аспектах: 1) порушення суб’єктивних екологічних прав; [8, с. 98-99] 2) порушення об’єктивних екологічних прав, тобто коли існує розбіжність між діяннями та екологічною нормою [4, с. 193] ; 3) коли діяння спричиняє небезпеку суспільству чи окремої його частини через порушення екологічного інтересу. За класичного, вузького розуміння екологічного правопорушення протиправність розглядається як ідеальне поєднання в діяннях особи порушення як норми права, так і суб’єктивного права особи [9, с. 78]. На наше переконання, однією із проблем такого підходу є незахищеність інтересу особи як форми вираження природних потреб людини (право на безпечне для життя довкілля).
Повертаючись до правого позитивізму, вважаємо, що, власне, баланс екологічних та економічних інтересів покликані забезпечити правопорядок в державі. Екологічний інтерес може мати різні правові прояви: нормативне закріплення інтересу у вигляді екологічних прав громадян, принципів або гарантій. Забезпечення екологічних принципів та гарантій через захист інтересу є проявом правового позитивізму, оскільки держава робить крок до визнання інтересів кожного члена суспільства.
Матеріалізація інтересу індивіда здійснюється через таку форму реалізації як використання, тобто коли особа може вільно реалізувати свій інтерес через дозволений або незаборонений тип поведінки (власне принципи), а держава забезпечує захист такого інтересу, впроваджуючи дієві механізми його захисту. Забезпечення захисту нормативно закріпленого інтересу здійснюється через дотримання, виконання та правозастосування, яке повинно перебувати в кореспондуючому відношенні до використання. За такої моделі виникає абсолютний чи відносний обов’язок інших суб’єктів діяти так, щоб не допустити порушення правового інтересу інших індивідів.
Проте, частіше виникають ситуації, коли особі доводиться захищати свій інтерес до того, як він знайде своє відображення в праві [3, с. 8] та буде закріплений в нормативно-правових актах.
З позиції позитивізму саме порушення такого інтересу повинно розглядатися як правопорушення, незалежно від того, чи знайшов він своє відображення в праві (конкретній нормі) чи ні. Тобто, порушення інтересу є протиправною формою поведінки, яка повинна бути зупинена.
Відповідна проблема може бути вирішена різними способами, зокрема шляхом розширення дії інституту зловживання правом та визначення дій по зловживанню правом як окремого виду протиправної поведінки, яка порушує інтерес.
За такого підходу, будь-які діяння, які не заборонені чи вчиняються на реалізацію своїх прав, повинні враховувати як мету наданого права, так і інтерес інших осіб. Норма про заборону зловживання правом дозволяє співставити інтереси окремих суб’єктів та віднайти компромісне вирішення проблеми [1, с. 155-161].
Отже, підставою для визнання діянь протиправним повинен стати не лише факт порушення конкретної норми, але й порушення інтересу. Відбувається захист не права, а безпосередньо інтересу особи, який виражений в праві. За такого розуміння правопорушення акцент ставиться не на нормативних приписах, а на інтересах осіб. У зв’язку із цим особа повинна мати право на захист свої інтересів, незалежно від того, чи визнані діяння, які порушують такий інтерес, незаконними.
Відповідний підхід становить основу широкого розуміння поняття екологічне правопорушення, яке притаманне більшості країн англо-американської системи права. Якщо при вузькому розумінні обов’язковим є визначення юридичного складу правопорушення, то екологічне правопорушення в широкому розумінні може існувати без казуального визначення діянь, які порушують екологічні вимоги.
Кваліфікація окремих діянь як екологічних правопорушень може здійснюватися лише на основі того, що такі діяння спричиняють екологічну шкоду навколишньому середовищу, чим порушують екологічні права та інтереси громадян.
При вузькому розумінні для кваліфікації екологічного правопорушення необхідне ідеальне поєднання наявності норми права, яка визначає небажаний тип поведінки, та порушення прав та інтересів. Юридична відповідальність за широкого розуміння може наставати незалежно від того, чи визначене конкретне діяння в диспозиції статті закону.
На думку автора, впровадження моделі екологічного правопорушення, за якого юридична відповідальність настає за порушення екологічних інтересів громадян, може стати дієвим превентивним заходом в механізмі охорони навколишнього середовища.
Білик І.А. Порушення інтересу як ознака протиправності при кваліфікації екологічних правопорушень / Білик Ігор Анатолійович // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м Ужгород, 16-17 лютого 2013 р. - Херсон: Видавничий дім "Гельветика", 2013. - 256 с.